Хірургічні методи в медичній практиці

Для невеликих приватних лікарських практик питання застосування хірургічних методів та методів знеболення є одним з найбільш суперечливих. Чому ж лікарі, які пройшли хірургічну спеціалізацію і навіть створили всі необхідні умови для проведення хірургії все ще можуть порушувати закон? Давайте розбиратись.

Основна проблема, про яку ми поговоримо, є більше практичною, ніж юридичною.

Ліцензійні умови

Ліцензійні умови, якими на сьогодні регулюється медична практика, говорять нам, що хірургічні втручання, які потребують забезпечення умов стаціонару, мають виконуватись тільки на базі закладів охорони здоров’я. ФОПи, які в своїй більшості відкривають медичні кабінети, не вважаються закладами. Це тягне за собою ряд наслідків. Наприклад, не можна називати свою практику клінікою чи медичним центром. То й що, спитаєте ви. Я, для прикладу, лікар-дерматолог, проводжу видалення дрібних утворень на шкірі і відправляю їх в лабораторію на гістологію. Хіба це банальне видалення потребує стаціонару?

Що таке це видалення родимки? Хоча в побуті ми і не назвемо це хірургічним втручанням, з юридичної точки зору таким воно, все-таки, є. Принаймні до такого розділу його віднесли працівники МОЗ у відповідному класифікаторі медичних процедур.

А тепер разом з тими, хто вже відкрив свій кабінет, згадаймо ці стресові моменти подачі документів на ліцензію. Там, серед іншого, необхідно задекларувати ті методи, які будуть застосовувати у медичній практиці. Одним з таких методів є хірургічні втручання. Якщо лікар ФОП вказує хірургічний метод, то, в більшості випадків, йому відмовлять у видачі ліцензії. Якщо ж вам, лікареві ФОПу, не відмовили, то ймовірно просто не додивились.

Звідки ж береться така ситуація?

Ми думаємо, що це усталена практика, яка зародилась ще при попередніх ліцензійних умовах, де була схожа норма про хірургічні втручання, проте дещо видозмінена. Так, не було приписки про стаціонарні умови. Йшлось тільки про планові хірургічні втручання, а, відповідно, будь-яка хірургія мала проводитись на базі закладів.

Дуже важливо сказати, що це правило не стосується ФОПів стоматологічних спеціальностей, які можуть без жодних проблем проводити нестаціонарну хірургію.

Що робити зараз?

Ідеального рішення не існує. На практиці є 4 найпоширеніші рішення, з якими лікарі і миряться.

1. Найспокійніший варіант – не різати. Проте підходить він далеко не всім.
2. Різати поки МОЗ не бачить. Тобто, займатись дрібною хірургією всупереч документам, які подавались в МОЗ. Із зрозумілих причин, не рекомендуємо.
3. Внести зміни в ліцензію і виправити методи.
4. Відкрити ТОВ, чи іншу юридичну особу, і провадити діяльність без проблем, але в значно складнішій і затратнішій формі.

Вибираючи варіанти 2 або 3 лікарі мають розуміти, що:

• потрібно в будь-якому разі переконатись, що та чи інша процедура дійсно не вимагає стаціонарних умов (як варіант взяти цю інформацію з відповідного клінічного протоколу), а також забезпечити санітарні та інші умови для проведення відповідних хірургічних втручань, отримувати відповідні згоди від пацієнтів;
• є ризик того, що МОЗ прийде до вас з перевіркою, особливо при варіанті № 3 і можна отримати штраф чи навіть втратити ліцензію.

Якщо вас цікавлять загальні питання організації хірургічних блоків, – читайте про них в окремому матеріалі.